ВО "Свобода"

ENG

26 лютого
Марія Шапошнікова: Українські вояки ‒ наш найбільший скарб і ми переможемо, дихаючи в унісон із ними
Марія Шапошнікова: Українські вояки ‒ наш найбільший скарб і ми переможемо, дихаючи в унісон із ними

Давно відійшла "мода" на волонтерство. Багато хто з колишніх волонтерів забули про свої піяр-поїздки на фронт, немов страшний сон, і нині комфортно себе почувають, зайнявши зручні крісла у владних кабінетах чи залі під куполом на столичній вулиці Грушевського. Але є инші. Є справжні. Є ті, для кого потреби війська та солдат є щоденною турботою.

Днями активістки Харківського осередку Всеукраїнського об'єднання українок "Яворина" разом зі свободівцями зібрали та доправили на передову черговий гуманітарний вантаж для військовиків. Допомогу від "яворинок" отримали бійці роти "Січ", полку "Київ", що дислокуються нині поблизу Авдіївки на Донеччині.

Ми попросили поділитися враженнями від чергової волонтерської поїздки очільницю Харківської "Яворини", свободівку Марію Шапошнікову.

Марічко, буквально кілька днів тому Ви здійснили чергову волонтерську поїздку. Цього разу до Авдіївки. Які враження від побаченого? Як живуть наші солдати? Чого вояки українського війська нині найбільше потребують?

Оце джерело водопостачання на позиціях… (показує фото на мобільному телефоні ‒ дивись нижче). Бліндажі бійці облаштовують власними силами та за допомоги волонтерів. Провізія постачається з великими перебоями. Вода ‒ теж. Пересувається особовий склад на позиції і назад волонтерською автівкою. З того боку працюють снайпери і артилерія, з нашого ‒ "мінські домовленості". В решті решт, у мене склалося стійке враження, що міністерства оборони та внутрішніх справ розташовані навіть не на иншій планеті, а в иншій галактиці, якщо вони не помічають тих проблем і бравадою рапортують, мовляв, у нас армія забезпечена усім необхідним.

Джерело води на "нульовці"
Джерело води на "нульовці"

Натомість, попри те, наші бійці вірять в нашу спільну перемогу. Готуючи поїздки на фронт, я все частіше отримую відмови у допомозі хлопцям через те, що чи опалення занадто дороге, чи подорожчала електроенергія, чи щось ще стало не так, а життя дуже подорожчало. А молоді хлопці ‒ світло нації - без опалення, без світла ломами вгризаються в цю замерзлу землю, щоб відвоювати її сантиметр за сантиметром.

Не секрет, що багато волонтерських організацій "здулись" й нині волонтерський рух поступово занепадає. Як ви думаєте, через що це відбувається? І яким чином на цьому тлі вдається продовжувати працювати "Яворині"?

Кожен рух ‒ це люди. Окремі особистості ‒ цеглинки одного великого будинку. "Яворина" об‘єднала людей, які точно знають, що в нашій країні перемогти можна тільки у тому разі, якщо народ підтримує армію. І це має працювати до повного перезавантаження влади. Повного. Ми працюємо тільки з підрозділами, які справді воюють ‒ тобто розташовані на "нулях". Відвозимо вантажі особисто, тобто у нас абсолютно чесні стосунки з бійцями ‒ у нас немає сумнівів, чи дійсно необхідна на зараз допомога, чи її розтащать по домівках, як це буває у волонтерській практиці.

Ніяких недомовок і жодних хитрощів ‒ гарантія повної довіри між бійцями і волонтерами. Бійці 4 роти "Січ", яких ми відвідували зараз, саме такі. Принциповий командир Максим " Лютий" жодного разу не просив зайвого. Коли їдеш і особисто бачиш, в яких умовах живуть бійці, розумієш, що не маєш права на втому, "вигорання". Розумієш, що ми тут, у мирному Харкові, дійсно розкошуємо за рахунок їх життів. Це треба цінувати.

Чи можливий об'єднавчий процес серед волонтерів Харкова і чи здатна Харківська "Яворина" такий процес очолити?

Марія Шапошнікова на позиціях роти "Січ"
Марія Шапошнікова на позиціях роти "Січ"

Будь-які об'єднання міцні, коли вони єднають людей навколо ідеї. У волонтерському русі за визначенням не може бути конкуренції. Але на превеликий жаль вона існує. Окрім того, багато волонтерів себе вже дискредитували, а багатьох несправедливо обмовили. Пересічному громадянину вже важко розібратися куди нести харчі чи гроші, аби вони дійсно були доправлені воякам. "Яворина" ‒ це, передусім, жіноцька організація. Хоча, безумовно, чоловіки нам вельми допомагають. Ми об'єднуємо українок з усієї України. Фактично у кожній області є наш осередок. Ми займаємося не лише допомогою війську. Ми опікуємося пораненими, що лікуються в військових шпиталях, родинами поранених та загиблих. Окремо працюємо з дитячими будинками та дітьми. Тому ми, власне, відкриті до будь-якої співпраці. Ми готові об'єднуватися та об'єднувати, адже роботи вистачить на всіх. Головне у волонтерському русі припинити конкурувати та звинувачувати один одного. Ми всі робимо одну справу.

Чи говорять вояки про події, що відбуваються в тилу? І що вони говорять про це?

Бійці говорять, що країні потрібні кардинальні зміни. Вони особливо гостро це відчувають. На власній шкірі. Кожного дня. Вони часто демонструють підтримку націоналістам, сподіваються на них, вірять, що прийшовши до влади, націоналістичні сили реалізують свої програми і в Україні нарешті відбудуться кардинальні зміни на краще. Вони прагнуть Перемоги! Не просто миру після стількох втрат, а тільки перемоги! Без перемоги в середині країни перемогу на фронті не здобудеш. Очевидно тому вони й вірять нам ‒ націоналістам.

Кому б Ви хотіли подякувати особливо: на фронті та в тилу?

Подякувати хочу справжньому офіцеру Української армії, справжньому націоналісту та патріоту ‒ побратиму Лютому і його бійцям. Пишаємось ними! В тилу ‒ безцінний внесок зробили і Сергій Юрійович Б. (наш давнішній друг), і Швайка Ігор ‒ очільник Харківських свободівців. Хочу подякувати усім нашим партійцям і прихильникам, які завжди підтримували бійців і допомагали у зборі та доправлені допомоги: Юрію Неході, Олександрі Мосенцовій, Тетяні Бутенко, Наталії Чашей, Едуарду Малявіну, Наталії Михайловській, Ользі Роздайбіді, Ірині Броновій, Владиславі Павлун, Олексію Миргородському, Федіру Стратілату, Олегу Фененку, Владу Черезову, Артему Сухіну та ще багатьом харківцям-патріотам.

Ігор Швайка Марія Шапошнікова Максим Лютий. Авдіївка
Ігор Швайка Марія Шапошнікова Максим Лютий. Авдіївка

Головне, аби ми всі пам'ятали: українські вояки ‒ наш найбільший скарб і ми можемо перемогти, тільки якщо будемо дихати в унісон. Якщо зневіряться і втомляться вони ‒ нас спіткає доля Сирії. Нас просто не буде.

Записав Кирило Лукаш.

Прес-служба Харківської обласної організації ВО "Свобода"